7 міфів про відео…

7 міфів про відеоспостереження

З часів виходу фільму «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота» братів Люм’єр пройшло вже більш як сто років. За цей час відеозапис вийшов за рамки приналежності лише до жанру кіномистецтва. Сьогодні це не тільки картинка на ТВ, екранах кінотеатрів або на вашому смартфоні, це ще й потужний інструмент систем безпеки. І не дивно, що за роки існування відеоспостереження, з’явилося чимало міфів, пов’язаних з ним. Пропонуємо розглянути сім найпопулярніших і розібратися де правда, а де вигадка.

 

Міф 1. Поліпшення якості відео

Заведено думати, підкріплюючи думки кадрами з детективних фільмів і серіалів, що маючи відповідне програмне забезпечення, якість відео можна покращувати практично нескінченно. На практиці відео вже зняте “як є” і у кращому випадку наблизити можна у кілька разів (якщо камера з високою роздільною здатністю), після чого почнуться горезвісні “квадратики” і розмиття. З готовим відео у цьому сенсі нічого зробити не вийде.

Міф 2. Миттєвий аналіз відео

У кіно нам часто показують як хтось (часто поліцейський “хакер”) завантажує відео зі старенької камери на автозаправці й буквально за хвилину програма знаходить усі уривки з обличчями людей та/або автомобільними номерами.

На практиці такий фокус можливий, але, по-перше, з сучасними камерами, а по-друге, камера “фільтрує” цю інформацію у реальному часі, залишаючи “закладки” у записі, у вигляді номерів або осіб.

Міф 3. Підключення до камери через щиток

У шпигунських фільмах ви напевно бачили як не менш круті “хакери” зламують розподільний щиток, витягують звідти черговий “червоний” дріт та отримують доступ до всієї системи, найчастіше з сусіднього будинку/підвалу/горища та ін.

Як це виглядає насправді? Для підключення до системи потрібно, по-перше, знати дані реєстратора або камери до яких збираєшся під’єднатися (або мати програми для злому, але це вже зовсім інша історія), а по-друге, перебувати у тій же локальній мережі (якщо ж доступ до пристрою виведений в інтернет, розкривати розподільні щитки немає сенсу).

Міф 4. За камерами завжди спостерігають охоронці

І це твердження далеке від правди. Найчастіше охоронці лише зрідка позирають на камери. Близько 90% камер знаходяться поза увагою до тих пір, поки що-небудь не відбудеться на об’єкті. Однак це не означає, що камери не приносять користі, і про це у наступному пункті.

Міф 5. Відео записується безперервно

Ні, й ось чому. За постійного запису, по-перше, витрачається занадто багато місця на носіях, а по-друге, це ускладнює пошук актуальної інформації. Найчастіше на сучасних камерах налаштований запис по подіях: рух, перетин лінії, спрацьовування тривоги та ін.

Міф 6. Розпізнавання конкретної особи

Яскравий приклад міфу – фільм “Форсаж 7”, де особлива система “Око Бога” знаходила конкретних людей, користуючись усіма камерами. Злом усіх і кожної камер залишимо тим, хто викриває міфи про хакерів, нас цікавлять обличчя.

Як було згадано, камери здатні розпізнавати обличчя і “відзначати” ці моменти свого роду “закладками” під час запису. Однак розпізнати та відрізнити конкретну особу вони поки не здатні.

Міф 7. Непомітність камер

Не менш часто люди бачать у кіно, читають про це у книгах, а потім шукають у нас “зовсім-зовсім непомітні камери”. Не те щоб їх не можна було виробляти, або ми не можемо дістати – просто це вже, так звані, спецзасоби, приховане відеоспостереження та ін.

У нинішніх реаліях камера повинна бути помітна, а у публічному місці відвідувачі повинні бути попереджені про відеоспостереження.