Історія відео і кінемато…

Історія відео і кінематографа. Частина II

 

Четвертий етап. Народження кінематографа

Але всі попередні відкриття затьмарили сінематограф братів Люм’єр (на фото вгорі). Всупереч поширеній думці, “Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьйота” не був першим кінофільмом, але напевно став одним з найвідоміших.

У 1895 році брати змогли створити робочий кіноапарат – сінематограф – і зробити багато міні-фільмів, деякі з яких увійшли в історію кіно. Відомі, як мінімум, п’ять показів 1895 року: 22 березня у Парижі у Товаристві розвитку вітчизняної промисловості, 11 червня на з’їзді фотографів у Ліоні, 11 липня у Парижі на технічній виставці, 10 листопада у Брюсселі у Бельгійській асоціації фотографів та 16 листопада в амфітеатрі Сорбонни. Ці покази не були доступні всім охочим і проводилися переважно для спеціалістів. Однак 28 грудня 1895 року у салоні “Гранд-кафе” у Парижі на бульварі Капуцинок (так, так, саме у жіночому роді, на честь жіночого монастиря капуцинок, що стояв там) відбувся перший кіносеанс, що проводився за платню для всіх охочих. На бульварі Капуцинок демонструвалися декілька роликів тривалістю 45-50 секунд, що були відзняті весною 1895 року. Серед них був комедійний сюжет “Политий поливальник”, однак не було відомого ролика “Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сйьота”, який демонструвався пізніше, у 1896 році. Всупереч легенді, глядачі не намагалися покинути свої місця, дивлячись на поїзд, що прямує на них.

Важливе значення роботи Люм’єрів було в тому, що їх технологія давала можливість робити зйомку не у спеціальних приміщеннях, а у будь-якому місці (у тому числі на вулиці), швидко готувати фільм до перегляду і показувати цілому залу.

Сінематограф з музею братів Люм’єр

 

На початку 1896 року Люм’єри налаштували серйозний випуск свого апарату. До виробництва вони залучили інженера Жуля Карпантьє, винахідника фотобінокля – найкращого фотоапарата того часу. Таким чином, брати отримали одного з кращих французьких конструкторів-механіків, і усунули потенційного конкурента.

Протягом року “кіномеханіки” Люм’єрів, забезпечені двома сотнями апаратів, завоювали світ, одночасно виступаючи кінооператорами і кінопрокатниками. На відміну від Едісона, який експлуатував свій кінтескоп, Люм’єри продавали не кіноапарати, а сеанси. Причому створювати кінотеатральну мережу не було потреби: фотографічна фірма Люм’єра-батька мала представництва по всьому світу.

Пізніше брати відійшли від кінопрокату, зосередившись на удосконаленні якості зображення. У 1903 році Люм’єрами були запатентовані способи отримання кольорової фотографії – автохром.

 

П’ятий етап. Наш час

Летіли роки і грубі, величезні камери з ручним живленням видозмінювалися услід за прогресом, але механіка кіновиробництва братів Люм’єр використовувалася декілька десятиліть поспіль. Ситуація почала кардинально змінюватися лише у 80-х, з появою перших аналогових відео.

Вище показана легенда. Випущена 11 травня 1980 року експериментальна модель відеокамери Sony. Якість зображення залишала бажати кращого, але тепер камери стали компактнішими і навчилися знімати у кольорі.

У 1985 році японська компанія випустила відеоплівку аналогового стандарту Video 8, а компанія JVC ввела формат VHS-C — “компактну” версію VHS. Записувальний пристрій і камера стали нероздільними. Так з’явилася відеокамера-камкордер. Якість картинки кульгала, та попри це камери буквально розмітали з полиць магазинів.

Через десятиліття, у 1995 році, була представлена перша цифрова камера miniDV — Sony DCR-VX1000.

Це цифрова камера, яка все ще передбачала використання магнітної плівки.

Справжнім тріумфом став 2001 рік. Саме тоді японські інженери навчилися записувати інформацію на компактні флеш-носії, а через рік, у 2002-у, представили світу Sanyo SCP-5300 — перший телефон з вбудованою камерою.

 

 

Мабуть, у закінчення можна було б написати про гугл-окуляри чи камеру віртуальної реальності, але ми почекаємо, коли вони стануть розповсюджені та вплинуть на відеоспостереження.