Історія відеоспостереження


Ми багато пишемо про відеоспостереження: термінологія, поради, огляди камер і пристроїв. Але у цій статті вирішили повернутися до витоків й розповісти про зародження відеоспостереження та його стрімкий розвиток.

Люди відчували гострий інтерес до чужих секретів з початку створення світу. Підслуховували одне одного, ховалися у кущах, щоб побачити те, що їм не належить, наказували рабам тримати пильнувати за кимось, наймали спеціально навчених людей, які за мішок із золотими монетами нашіптували чужі секрети. У королівських замках і будинках багатих панів було споруджено безліч слухових вікон, отворів, таємних кімнат і систем дзеркал, задля спостереження за тим, що відбувається навколо.

Але це лише прелюдія до того, що сьогодні ми називаємо відеоспостереженням. Сучасне відеоспостереження почалося, коли люди вперше вирішили у стеженні використовувати техніку. Це сталося у далекому 1913 році у Великобританії. І за ким би ви думаєте, здійснювалося стеження?

Ця елегантна жінка у капелюшку – суфражистка, одна з політичних активісток, учасниць руху за надання жінкам виборчих прав. Вісімнадцять її однодумниць були заарештовані за жорстокі дії під час демонстрацій та поміщені у лондонську в’язницю Холовей. Керівництво в’язниці вперше використало систему “сучасного фотографічного спостереження” – знімання в’язнів з великої відстані без їхньої згоди. Причиною стала відмова суфражисток фотографуватися на досьє. Вони закривали обличчя руками, корчили пики та робили все для того, щоб фотографії були зіпсовані й непридатні для ідентифікації.



 

Подальша історія відеоспостереження розвивалася аж ніяк не за миролюбним сценарієм. Для того, щоб підстьобнути творчу думку, зазвичай потрібно сильна мотивація. Отже, від фотоспостереження до відео індустрія перейшла тільки у 1942 році. Дата вже наводить на думки, правда? Спостереження здійснювалося за нею:

Це ФАУ-2 – перша у світі балістична ракета дальньої дії, що використовувалася вермахтом у кінці Другої світової війни. Погодьтеся, такий об’єкт вимагав особливої уваги. Головним розробником системи відеоспостереження за “зброєю відплати” став Вальтер Брухт, що у 1963 році розробив систему відео PAL. Система розташовувалася на полігоні в Пенемюнді.

 

Перша комерційна система відеоспостереження Vericon була випущена у США у 1949 році. Основною її перевагою було використання дротів замість радіохвиль, і, як наслідок, відсутність необхідності в отриманні дозволів.

У 1949 році Джордж Орвелл опублікував свою знамениту антиутопію «1984», в якій описував масове використання відеоспостереження задовго до його реального поширення.



У 1956 році у Гамбурзі (Німеччина) поліція провела випробування вуличної системи відеоспостереження, названої “Zauberspiegel” (“чарівне дзеркало”). Система була представлена пресі під час конференції. Поліціянт спостерігав у монітор за рухом транспорту на вулиці та перемикав сигнали світлофора натисканням однієї кнопки. У 1959 році в Ганновері та Мюнхені розпочалося використання системи відеоспостереження для моніторингу вуличного трафіку, що значно зріс на той час. У 1960 році поліція Франкфурта-на-Майні ввела в експлуатацію першу автоматичну систему фотографування порушень правил дорожнього руху на світлофорах. На додаток до ситуації на дорогах, автоматичні камери стежили обстановкою у місцях скупчення людей. У 1965 році система відеоспостереження за трафіком Мюнхена була розширена до 14 камер, кожна з яких мала функції панорамування, повороту і наближення.

Попри те, що німці першими стали використовувати системи телевізійного спостереження, Великобританія стала першою країною, яка почала експеримент з установки постійних стаціонарних камер у публічних місцях для забезпечення безпеки. У липні 1960 року поліція Лондона встановила дві тимчасові камери на Трафальгарській площі для спостереження за великою кількістю людей, які прийшли подивитися на офіційний візит тайської королівської сім’ї.

  

У вересні 1968 року в американському місті Олеан, штат Нью-Йорк, було встановлено відеоспостереження на найжвавіших вулицях з метою охорони правопорядку. Встановлені камери відсилали зображення у департамент поліції 24 години на добу. Вони були оснащені механізм повороту вправо і вліво по таймеру, захоплюючи великий простір на прилеглих вулицях, та дійсно дозволяли запобігати злочинам. Знадобилося два роки й 1,4 мільйона доларів за курсом 1968 року, щоб спроектувати і розгорнути систему охоронного телебачення на 8 камер. Новини про нову систему швидко поширювалися. Протягом року після встановлення 160 начальників поліційний департаментів з усієї країни приїхали в Олеан для ознайомлення з принципом роботи й можливостями відеоспостереження. Інша велика поліційна система відеоспостереження була встановлена у 1973 році на Таймс-сквер у Нью-Йорку, проте вона не привела до помітного зниження злочинності на цій площі.

Ранні системи відеоспостереження дозволяли лише переглядати зображення з камер, а запис був можливий тільки у ручному режимі за командою оператора. Безперервний запис з’явився лише у 1970-х роках з розвитком технологій відеозапису.

У 1980-х роках у системах відеоспостереження почала активно впроваджуватися цифрова обробка сигналів. У камерах стали часто застосовуватися ПЗЗ-матриці замість електронно-променевих трубок, завдяки чому зменшилися габарити камер спостереження. Водночас стали випускати кольорові камери спостереження.

У грудні 1975 року інженер фірми Kodak Стів Сассон (Steve Sasson) винайшов пристрій, який через кілька десятиліть призведе до революції у фотографії та відеотехніці – першу цифрову фотокамеру.

10 травня 1997 у Брайтоні (Великобританія) відбулися перші акції протесту проти масового відеоспостереження. У них брали участь понад 200 чоловік. Були не тільки виступи, але й провокації: інсценування бійок перед камерами, «викрадення» власних машин, імітація торгівлі наркотиками. Також активісти загороджували камери повітряними кульками та розклеювали попередження про відеоспостереження у туалетах і роздягальнях. Кілька десятків камер були пошкоджені. Поліція заарештувала трьох учасників, які пошкодили камери у центрі міста.

У кінці 1990-х з’явилися й стали набирати популярність повністю цифрові системи відеоспостереження, зокрема, IP і SDI, а аналогові системи “навчилися” записувати сигнал на цифровий носій. У камерах стали також застосовуватися більш дешеві, ніж ПЗЗ, КМОП-матриці.

У 1998 році у лондонському районі Н’юем вперше встановлена система розпізнавання облич. У 2000-х роках системи розпізнавання облич дозволяють ідентифікувати особу людини з точністю не менше 80%.

На сьогодні індустрія відеоспостереження стрімко продовжує свій розвиток, з’являються все нові й нові продукти та технології, які роблять наше життя простішим, зручнішим та безпечнішим.